Туристичний маршрут: «Шевченко на землі Котляревського»

Полтава постала у долі та творчості  Т. Г .Шевченка не випадково. 22 квітня 1838 р. зусиллями К. Брюллова, В. Жуковського, В. Григоровича,  Є. Гребінки, О. Венеціанова, І. Сошенка, А. Мокрицького він був викуплений з кріпацтва і одразу ж приступив до навчання у Імператорській Академії художеств. Восени цього ж року  у Полтаві помер І.П. Котляревський. 24-літній Шевченко відгукнувся з Петербурга однією з перших своїх поезій «На вічну пам’ять Котляревському», де називає поета-полтавця «батьком української літератури»  і пророкує йому літературне безсмертя. Ще під час навчання в Академії художеств майбутній геній українського слова познайомився з вихідцями з Полтавщини: Федотом Ткаченком та його братами Яковом, Григорієм та  Денисом, Тимофієм Головнею, Іваном Гудовським, Петром Мартосом. Багато добра і щирої допомоги молодий Шевченко отримав від професора та конференц-секретаря АХ Василя Івановича Григоровича, уродженця Пирятина.

Нагода  відвідати Полтаву трапилась влітку 1845 року – під час другої Шевченкової подорожі на Україну.  Він мав мрію влаштуватись викладачем малюванням до Київського університету, але, незважаючи на клопотання В.О. Рєпніної,  доводилось чекати поки посада не відкриється офіційно. Археографічна комісія, що діяла при університеті, дала Тарасу Григоровичу доручення  змальовувати та описувати пам’ятки старовини Лівобережної України . На початку літа 1845 р., маючи незначне грошове університетське утримання, він рушив з Києва, прямуючи  через Пирятин, Лубни, Хорол, Білоцерківку, Решетилівку. На початку липня 1845 р. він прибув до Полтави. Досьогодні у Полтаві збереглись ті пам’ятки, котрі Т. Г. Шевченко оглядав та  малював: Хрестовоздвиженський монастир та хата І.П. Котляревського. Екскурсія розпочинається на Соборному  майдані. Це умотивовано, адже саме тут,  найбільш вірогідно, зупинився Т. Шевченко  на час перебування у Полтаві. Це був дім сусіда І. П. Котляревського  генерала Андрія Лук’яновича (тепер орієнтовно територія ресторану «Лілея»). Звідси  починав знайомство з Полтавою  Великий Кобзар. Краса навколишньої місцевості, мальовничі околиці, срібні тополі над Ворсклою  полонили поета. Із Соборної гори він побачив три полтавські пагорби, на яких поставало місто упродовж століть, величний храм Успіння Пресвятої Богородиці. На Соборному майдани можлыво видшукати той майданчик, звідки  Т. Г. Шевченко виконав малюнок оселі І. П. Котляревського. на тлі Святоуспенського собору. 

    На час перебування у Полтаві влітку 1845 р. у Шевченка  була низка важливих справ: він мав домовитись із полтавськими чиновниками щодо розповсюдження  передплатних квитків на альбом офортів «Живописная Украина». Йому активно допомагали в цьому начальниця Інституту шляхетних дівчат Софія Іванівна Засс  та її зять – чиновник полтавської палати державних маєтностей К.Бєлавін. Оглянувши  храм та пам’ятник на місці відпочинку Петра І, розповівши про  подаровані К. Розумовським маєтності, що відійшли місту і стали територією Слов’янської семінарії, прямуємо до пам’ятника загиблим українським козакам.  Вірогідно, з мису Панянського узвозу Шевченко милувався полтавським монастирем; можливо, звідси він його і малював.

Повертаємо на  площу Конституції. Повз  мальовничі парки – Сонячний та Петровський –  виходимо до пам’ятника Т. Г. Шевченку, відкритого 12 березня 1926 р. до 65-річчя з дня смерті поета за проектом відомого українського скульптора  І.П.Кавалерідзе.Перед пам’ятником  – велична споруда Полтавського Земського Дому. Цей куточок у видимій полтавській історії завжди мав особливий вимір: тут колись стояв  найкращий полтавський дім бургомістра П.Я.Руденка, тут була на поч. ХІХ ст. школа чистописців – одна з двох, що існували на теренах Російської імперії.  Від 1908 р. тут знаходиться перлина українського архітектурного модерну – геніальний витвір архітектора В. Г. Кричевського, що увібрав унікальні риси українського національного  зодчества. 

            Переходячи  із площі Конституції до Першотравневого проспекту, знайомимось із прибутковими будинками поч. ХХ ст.,  Земельним банком. На час приїзду Шевченка до Полтави це був престижний район міста, тут жили заможні люди. Тут знаходиться  один із яскравих зразків архітектурного ампіру – дім поета і драматурга В.В. Капніста, збудований 1805 р. (з синами В. Капніста  – Олексієм та Семеном – Шевченко товаришував); поруч офіційна установа – пожежна частина та перший поліційний відділок (1827 р.) Окрасою Полтави  від поч. ХІХ ст. був міський сад. До його заснування та формування  причетні перші полтавські генерал-губернатори князі О.Б. Куракін, Я.І. Лобанов-Ростовський, М.Г. Рєпнін. Тут  були теплиці, оранжереї, росли екзотичні дерева та кущі. Поза межами паркової зони  на поч. ХІХ ст. виріс корпус полтавської школи садівництва, котра існувала до 1841 р., а пізніше була передана Інституту шляхетних дівчат.

       Полтавський інститут шляхетних панянок був другим в Україні навчальним закладом (після Харківського інституту), що давав  середню освіту і право обіймати посаду виховательки чи гувернантки у поміщицьких чи купецьких родинах. Процес формування особистості молодої жінки у ХІХ ст. дуже відрізнявся від  теперішніх засад. Учбова, навчальна, господарська діяльність Інституту була підпорядкована, щоб прищепити знання мов, музики, словесності, точних наук, виховати стійкість, тверду волю, принциповість у вирішенні життєвих проблем, вміння вести домашнє господарство. Сюди завітав Т. Г. Шевченко  одного з днів першої декади липня 1845 р. аби подякувати начальниці Інституту за сприяння та допомогу у розповсюдженні підписки на «Живописную Украину». Мабуть, він оглянув Інститут, милувався зеленими околицями Інститутської гірки.

      На зворотньому шляху перед Шевченком постали гарні будинки полтавців – земля тут завжди дорого цінувалась. Від Шевченкових часів  тут все дуже змінилось: вибудувався і зник маєток Анни Василівни Гоголь, де жили нащадки пушкінсько-гоголівського роду; 2002 року було зведено храм Віри, Надії, Любові та матері їх Софії;  приваблює око класична споруда середини ХІХ ст. колишнього дитячого притулку княгині М. Трубецької із розкішним балконом із кронштейнами художнього чавунного литва. На місці старовинної  Мазурівської вежі, що колись охороняла Полтавську фортецю,  знаходиться пам’ятник коменданту Полтави полковнику Келіну, відкритий з нагоди 200-ліття Полтавської баталії. З нагоди цієї події вулиця  отримала назву Келінського проспекта. 

Турагенції і гіди